Повний ІДПЗК.doc - 1 2 3 4 5 6 1 2 3 4...

This preview shows page 1 out of 79 pages.

Unformatted text preview: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 1. 2. 3. 4. 1.Предмет,метод та періодизація ІДПЗК Важливою умовою засвоєння будь-якого курсу є чітке усвідомлення його предмета,тобто чітко визначеного кола явищ і закономірностей, що вивчаються. Свій предмет має й історія держави і права зарубіжних країн. Предметом історії держави і права зарубіжних країн є вивчення процесів,загальних закономірностей, специфічних особливостей виникнення й розвитку держави та права в певних країнах світу конкретно - в історичних умовах і в хронологічній послідовності. З огляду на предмет цієї науки, можна дійти висновку, що вона є наукою:суспільно-політичною, позаяк вивчає такі суспільно-політичні явища, як держава та право; юридичною, адже звертає увагу на правові аспекти суспільного життя;історичною, оскільки розглядає державно-правові явища в їхньому історичному розвитку. Методи історії держави і права зарубіжних країн - це сукупність прийомів,способів, шляхів та принципів, за допомогою яких вивчають цю дисципліну. Найважливіші методи (підходи) такого вивчення: діалектичний метод (держава та право вивчаються в розвитку,в русі - від їх елементарних форм й організацій до більш складних і розгалужених); історичний метод (вимагає розглядати державу та право з позиції їх виникнення, розвитку і зміни, у зв'язку з іншими явищами й умовами певної епохи, у зв'язку з конкретним досвідом історії); системно-структурний метод (виявляються елементи, що забезпечують єдність системи, вивчають взаємозалежність цих елементів); порівняльний метод (конкретні державно-правові явища розглядаються в зіставленні їх у просторі та часі); статистичний метод (досліджуються кількісні характеристики історичного процесу - темпи зростання, поширення, тривалість); метод екстраполяції (поширення висновків, зроблених щодо однієї частини якого-небудь явища (процесу) на іншу) та ін. Позитивні результати при вивченні історії держави і права зарубіжних країн може дати лише комплексний підхід у використанні методології. Історія держави і права зарубіжних країн вивчає виникнення та розвиток державно-правових інститутів певних країн хронологічно в межах чотирьох основних періодів: Стародавнього світу (IV тис. до Р. X. - V ст.); Середніх віків (V ст. - середина XVII ст.); Нового часу (середина XVII - початок XX століть); Новітнього часу (ХХ-ХХІ століття). 2.Державний лад країн з азійським способом виробництва Основою життєдіяльності і виробництва виступає сусідська община. Перехід до металевих знарядь праці дозволив різко підвищити її продуктивність і тим самим заклав підґрунтя для виникнення класового суспільства. З появою надлиш кового продукту з'являється майнова нерівність, а з розвитком поділу праці ремесло відокремлюється від землеробства і скотарства, налаго джується торгівля й обмін. Той клас, який володіє багатствами і примушує працювати на себе інших людей (рабів, селян, ремісників), намагається тримати їх у покорі. Для цього створюється абсолютно нова інституція, якої родовий лад ніколи не знав і яку ми називаємо державою. Її органи самоуправління регулюють правові відносини в колективі,виконували функції обліку і контролю, судові, адміністративні тощо. Земля є власністю держави, однак община має право опосередкованої власності. Саме її органи розподіляють земельні ділянки між общинниками. Користування цими наділами можливе за умови виконання суспільних обов'язків і повинностей, сплати податків тощо. Джерелами рабства виступають полон, кабала (з обмеженнями), дітонародження в сім'ях рабів. Становище їх в цілому краще, ніж у Греції чи Римі, а кількість - відносно незначна. На Сході рабство мало патріар хальний характер, раби були слугами у храмах і маєтках знаті і майже ніколи - основною продуктивною силою. Найпоширенішу форму східної держави становила деспотія. Економічною основою влади деспота була державна власність на землю, податки, військову здобич. Влада спиралася на професійне, нерідко наймане, військо та централізовано скероване чиновництво. Сама ж царська влада, що дуже характерно для Сходу, обожнювалася. Характерним прикладом держав азіатського способу виробництва є Древній Єгипет, Ассиро-Вавилонська держава та Індія. 3.Виникнення і розвиток держави у Стародавньому Єгипті. Вважається, що назва "Єгипет" має грецьке походження й колись означала одну з місцевих назв м. Мемфіс "Хеткаптах". Держава виникає навколо Нілу й бере початок від IV тис. до Р. X., коли розпочинається розпад родового ладу, виділення родової знаті, перетворення племінних вождів на царів. Формування класів ело до утворення примітивних державних утворень (номів). На середину IV тис. до Р. X. їх нараховувалося близько 40. Між ними часто виникали війни за землю, худобу, рабів. Під час цієї боротьби, що призводила до підкорення слабкіших номів сильнішим, утворюються два царства - Північне та Південне (Нижній і Верхній Єгипет), з центрами в Буто й Ієраконполі. Остаточно Єгипет був об'єднаний близько 3000 р. до Р. X. царем Півдня Менесом, який захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю Мемфіс, що стала згодом столицею Єгипту. Країна перетворилася на централізовану східну рабовласницьку деспотію, котра забезпечувала створення загальної для всієї держави системи іригаційних споруд. Єдність проявлялася в необмеженій владі царя фараона, - проголошеного земним богом. Узвичаїлася періоди зація історії Стародавнього Єгипту. 1. Період Раннього царства (3000-2800 рр. до Р. X.), характерними рисами якого були: початкова стадія класового суспільства; подолання сепаратизму місцевих правителів; поява єдиної об'єднаної держави. 2. Період Стародавнього царства (2800-2250 рр. до Р. X.),специфічними рисами якого були: влада правителя (фараона) стає абсолютною, а держава централізованою бюрократичною монархією. Фараонові стали підвладними: служби іригації та зрошення, призначення і звільнення посадових осіб, трудові й фінансові повинності, верховний суд, право видавати закони, оголошувати війну; влада фараона починає обожнюватися, він проголошується сином бога сонця Ра; майже вся стародавня номова знать стає придворною; уся країна й усе її населення розглядаються як особиста власність фараона, хоча водночас формуються приватновласницькі відносини; земля, як й інше майно, вже могла вільно відчужуватися; утворюється військо, укомплектоване з общинників й іноземців; значні витрати на утримання двору, початок будівництва пірамід, які призводять до виснаження ресурсів країни, фінансової кризи та поглиблення сепаратизму, посилення місцевої знаті, міжусобних війн. 3. Період Першого розпаду Єгипту (2250-2050 рр. до Р. X.),відмітними рисами якого були: розпаду ХХШ-ХХП століттях до Р. X. Єгипту на дрібні держави, що боролися між собою; занепад іригаційної системи, поширення приватної власності, розпад общини; розширення прошарку дрібних і середніх власників, які стають одноособовими власниками рабів; розвиток ремесла й торгівлі, а на їх основі й міст, зацікавлених в об'єднанні країни; утворення передумов до об'єднання Єгипту та його об'єднання у 2050 р. за Ментухотепа І. 4. Період Середнього царства (2050-1700 рр. до Р. X.), специфічними рисами якого були: слабкість центральної влади, що проявлялась у частій зміні фараонів; міжусобні війни, що припинилися лише за Аменемхета III (1849-1801 рр. до Р. X.), який придушив номархів і досягнув консолідації,але згодом ситуація знову загострилася; посилення експлуатації трудящих мас, що спричинило відкрите повстання в 1750 р. до Р. X. 5. Період Другого розпаду Єгипту (1700-1580 рр. до Р. X.),характерними рисами якого були: смути та заворушення; подальше ослаблення центральної влади; підкорення Єгипту племенами гіксосів (володіли країною близько 110 років); вигнання гіксосів з Єгипту фараоном Яхмосом І. 6. Період Нового царства (1580-1070 рр. до Р. X.), специфічними рисами якого були: перетворення Єгипту на світову імперію; Єгипет стає великою різноплемінною державою; продовжується вдосконалення війська; посилення ролі храмів, що призвело до зіткнення інтересів жерців і царської влади; релігійна реформа Ехнатона; загострення внутрішніх суперечностей, ослаблення Єгипту,втрата його північних володінь; економічне, політичне та військове послаблення Єгипту внаслідок величезних пожертв храмам, будівництва палаців, фортець тощо; перехід влади за Рамсеса XII до рук верховного жерця Амона-Херихора, що, фактично, означало розпад Єгипту. 7. Пізній період (ХІ-ІУ століття до Р. X.), визначальними рисами якого були: продовжується розвиток соціально-економічних процесів, які намітилися в період Нового царства; фараони, що правили в цей час, спиралися на знать, жерців і загони найманців; підкорення Єгипту перським царем Камбісом і приєднання до Перської імперії (525 р. до Р. X.); досягнення у 405 р. до Р. X. Єгиптом незалежності; підкорення Єгипту в 343 р. персами. 8. Греко-Римський період (332 р. до Р. X. - 395 р. Р. X.), котрий характеризувався: завоюванням Єгипту в 332 р. до Р. X. Олександром Македонським; військовим послабленням Єгипту; перетворенням Єгипту в ЗО р. до Р. X. на провінцію Римської імперії; розпадом Римської імперії (395 р.) і переходом Єгипту під владу Східної Римької імперії (Візантії). Суспільство Стародавнього Єгипту поділялося на дві основні групи: вільні та невільні (раби). Державний лад Стародавнього Єгипту У період своєї єдності Стародавній Єгипет за формою правління був централізованою монархією з надзвичайно широкою системою бюрократичного апарату. На чолі держави стояв фараон. Саме в його руках була зосереджена вся верховна законодавча, виконавча та судова влада. Йому належали всі найвищі державні повноваження, він очолював державний апарат, був верховним воєначальником і найвищим суддею. Протягом усієї історії Єгипту влада фараонів обожнювалася. Фараона називали "добрим богом," сином бога Ра (бога Сонця). Вся окультурена земля номінальне перебувала у власності фараона, що становило економічну основу влади правителя. Він міг подарувати чи пожертвувати землю разом з рабами будь-кому. Фараон керував також зовнішньою торгівлею. За його наказом населення зганялося на громадські роботи (спорудження гребель, риття каналів та ін.), а також на роботу для задоволення особистих потреб фараона (будівництва палаців і особливо царських гробниць). Фараон управляв країною за допомогою величезного та складного бюрократичного апарату, який утворювали урядовці різних рангів і правового статусу. Центром управління був палац правителя. Не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб фараона. Особи, що обслуговували правителя, були одночасно й державними чиновниками. Центральною особою в царському дворі був дворецький - чаті (візир). Він очолював увесь державний апарат, охоплюючи й адміністративну, й судову владу. Чаті був правителем усіх царських скарбниць, усіх складів, сховищ, керівни ком усіх державних і царських робіт. Під керівництвом чаті перебували галузеві відомства будинки (будинок зброї - військове відомство; білий будинок - з переробки, зберігання, розподілу продуктів сільського господарства та ремесла; будинок царських скарбів; будинок громад ських робіт; будинок життя — фіксував народження, шлюб і смерть). Високим державним чиновником був зберігач царської печатки, чи головний скарбник. Чиновниками могли бути лише освічені люди. Безпосередня реалізація основних державних функцій покладалася на місцевий апарат, який засновувався згідно з адміністративно-територіальним поділом. Верхнім і Нижнім царством керували намісники фараона. Увесь Єгипет поділявся на нами (області), на чолі яких стояли номархи. Останні мали значні повноваження: очолювали місцевий адміністративний апарат, відали збиранням податків, судом, формуванням ополчення. Військо Єгипту складалося з добірних частин, які охороняли правителя("супутники правителя"), і ополчення вільного населення. Армія використовувалася не тільки для здійснення зовнішніх функцій держави (кількість воїнів, які вирушали в похід, могла перевищувати 100 тис. осіб), але й для придушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій і посилення влади правителя. Суд не був відокремлений від адміністраціїта перебував у підпорядкуванні фараона. Фараон був верховним суддею; міг як сам розглядати будь-яку справу, так і розглядати скарги на рішення решти суддів, якими були всі посадові особи. Спочатку в Єгипті вищим судовим органом була "палата шести," котру очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни та сама розглядала важливі справи. До її складу належали вищі чиновники Єгипту. Пізніше виникає судова "колегія тридцяти суддів" із поважних громадян найбільших міст країни. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Крім державних судів, існували ще жрецькі та храмові суди, котрі судили жерців і залежне населення, що проживало на храмових землях. 1. 2. 3. 4. 4.Виникнення та розвиток держави і права у стародавньому Вавилоні. Вавилонська держава виникла на початку II тис. до Р. X. в Азійському межиріччі Тигра та Євфрату в Месопотамії. Назву отримала від головного м. Вавилон (поблизу нинішнього м. Хілли в Іраку). На цій території спочатку розташовувалися невеличкі міста-держави, в яких ще довго зберігалися пережитки родоплемінної організації. Перші правителі невеличкого Вавилонського царства здійснювали обережну політику. Вони укладали союзи із сильними сусідніми державами - Ларсою, Ісіном, Марі — і при цьому доволі точно обирали найвигіднішого партнера. Перші п'ять вавилонських царів змогли значно розширити власні володіння, ал рівня своїх союзників не досягай. Ситуація змінюється за шостого царя Вавилона - Хаммурапі, котрий був одним із найвідоміших політиків стародавнього світу. Він правив Вавилоном у 1792-1750 рр. до Р. X. Зійшовши на трон невеликого царства, Хаммурапі закінчив свої дні повелителем величезної за тогочасними мірками держави, котра охоплювала основну частину Межиріччя. За правління Вавилоном Хаммурапі (1792-1750 рр. до Р. X.) відбувається значне піднесення держави. Швидко розвиваються товарно-грошові відносини, приватні рабовласницькі господарства, централізується держава та зміцнюється царська влада, розвивається право. Ці досягнення значною мірою були зумовлені тими реформами, котрі здійснив цей правитель. Економічна реформа: заборона продавати землі общинників; скасування стягнення податків із селян зерном, маслом, вовною та запровадження податку сріблом; обмеження лихварства (до 20 % сріблом); обмеження терміну боргової кабали трьома роками; скасування накопичених у країні боргів (кілька разів). Адміністративна реформа: упорядкування й удосконалення центрального апарату; створення відомств, серед яких провідне місце посіли військове, фінансове та відомства громадських робіт; поділ усієї країни на області, якими почали керувати царські чиновники; на чолі міст поставлено призначених царем керівників, котрі забезпечували збір податків, мобілізацію населення на громадські роботи, в ополчення та ін. Судова реформа: обмеження судових функцій храмів і общин; передання основних судових функцій посадовим особам на місцях; запровадження у містах, так званих, царських судів, які діяли колегіально. Релігійна реформа: культ єдиного бога - Мардука; царську владу проголошено божественною, тому вона встановлює Проіснувала держава до 539 р. до Р. X., коли була завойована іранським царем Кіром і втратила свою незалежність. Історія Стародавнього Вавилона поділяється на чотири основні періоди: Старо-Вавилонське царство (1894-1518 рр. до Р. X.); Касситський період (1518-1204 рр. до Р. X.); Період політичного ослаблення (1204-626 рр. до Р. X.); Ново-Вавилонське царство (626-539 рр. до Р. X.). Джерелом права у Стародавньому Вавилоні був звичай. Поряд із звичаями досить рано з'являється закон, необхідність якого диктувалася прагненням пом'якшити протиріччя, що виникали у суспільстві. Законодавство стимулювалось і досить раннім розвитком товарно-грошових відносин, внутрішньою і зовнішньою торгівлею. Найдавнішими законами були закони царя Ум-Намму (кінець III тисячоліття до н.е.), закони Ліпід-Іштара, закони Білалами (початок II тисячоліття до н.е.) та закони царя Хаммурапі (1792— 1750 рр. до н.е.). Законник не скасував дію звичаєвого права. У ньому було закріплено договірну і судову практику, яка склалася у добу правління Хаммурапі. Певний вплив на законник мала тогочасна релігія, яка відрізнялась специфічними рисами. У законнику розрізняються поняття гріха (порушення волі божої) і злочину. Людина могла вчинити гріх навіть не підозрюючи про це, а злочин передбачав вину. Божа кара падала на грішника не розрізнюючи ні суб'єктивної, ні об'єктивної сторони гріховного діяння. Царське правосуддя вважалось неминучим, так само як і каяття. У законнику відсутня будь-яка система викладення норм: норми цивільного права чергуються з нормами кримінального і процесуального. Разом з тим у законнику існує внутрішня логіка викладу правового матеріалу: норми права групуються по предметах правового регулювання. Так, наприклад, статті 6—25 присвячені праву власності, статті 42—88 регулюють опе рації з нерухомістю і відповідальність за правопорушення стосовно них, статті 127—195 присвячені шлюбно-сімейним відносинам, статті 196— 214 — захисту особи, а статті 215—282 — праці та засобам виробництва. У Законах Хаммурапі яскраво відображені основні риси стародавнього примітивного права: юридичне закріплення станового поділу суспільства, нерівності людей і рабовласництва; казуїстичність (кожна норма регулює конкретні правовідносини, а загальних норм немає); наявність великої кількості прогалин у праві; порівняно низький рівень розвитку юридичної техніки (багато норм сформульовано нечітко чи суперечливо); зв'язок з релігією (релігійні клятви, ордалії впливають на доволі багато законів); переважання кримінально-правових норм над цивільно-правовими, жорстокий і примітивний характер покарань. У юридичній літературі Закони Хаммурапі одні дослідники розглядають як збірник чинного на той час права, інші -як юридичний трактат, який відображає картину ідеальної справедливості, деякі -як звіт царя Хаммурапі перед Богом про свою діяльність та ін. Власне закони справили значний уплив на формування пізніших пам'яток права Стародавньої Передньої Азії. 5.Суспільний і державний лад Стародавнього Вавилону Суспільний лад і правове становище населення Стародавнього Вавилона Суспільство поділялося на дві групи - вільних(перебували під охороною закону) та рабів (як і худоба, вважалися майном та ними цілком розпоряджався господар). Вільні люди, незалежно від свого економічного становища, поділялися на дві групи, що різнилися правами. Одні були повноправними "синами мужа" (авілум), а другі — "підпорядковані" (мушкену). Останні були власниками та частково навіть рабовласниками, але обмежувались у своїх правах. Серед учених поки що немає єдиної думки про те, який критерій було покладено в основу поділу вільних людей. Одні вважають, що мушкену були напіввільними пролетаріями, інші — що вони були етнічною групою (шумерами), ще інші - що це були люди, котрі перебували на царській службі та втратили зв'язок з общиною, деякі - що це були простолюдини, а не привілейовані верстви суспільства. Нижчий прошарок суспільства утворювали раби. Джерелами рабства були: військовий полон, боргове рабство, продаж батьками в рабство дітей, віддання в рабство злочинців. До рабів ставилися як до худоби: їх таврували, відрубували їм вуха, карали на розсуд господаря (аж до смертної кари), приносили в жертву, примушували робити найтяжчу роботу. Раби не мали права виступати свідками в суді, їх могли продати, закласти тощо. Раби поділялися на царських, храмових, приватних. Отже, в Стародавньому Вавилоні існувало рабовласницьке суспільство, хоча рабство й не мало класичного характеру. Державний лад Вавилона За формою правління Стародавній Вавилон був монархією за типом східної теократії, що характеризувалася необмеженою владою божественного правителя. На чолі всього державного механізму був лугаль, або патесі-лугаль. У його руках зосереджувалась уся влада, йому належали всі н...
View Full Document

  • Winter '18
  • Vovk

{[ snackBarMessage ]}

What students are saying

  • Left Quote Icon

    As a current student on this bumpy collegiate pathway, I stumbled upon Course Hero, where I can find study resources for nearly all my courses, get online help from tutors 24/7, and even share my old projects, papers, and lecture notes with other students.

    Student Picture

    Kiran Temple University Fox School of Business ‘17, Course Hero Intern

  • Left Quote Icon

    I cannot even describe how much Course Hero helped me this summer. It’s truly become something I can always rely on and help me. In the end, I was not only able to survive summer classes, but I was able to thrive thanks to Course Hero.

    Student Picture

    Dana University of Pennsylvania ‘17, Course Hero Intern

  • Left Quote Icon

    The ability to access any university’s resources through Course Hero proved invaluable in my case. I was behind on Tulane coursework and actually used UCLA’s materials to help me move forward and get everything together on time.

    Student Picture

    Jill Tulane University ‘16, Course Hero Intern