Як я могла засумніватися в її

This preview shows page 8 - 9 out of 26 pages.

Овва, хто б міг подумати, так бабуня і тут має рацію. Як я могла засумніватися в її передбачливості?… І як ці дурні стереотипи часто приховують від нас правду? Хоча ні, це не правда, а так, правдичка. А правда – в іншому. Ну наївся-напився, по траві покотився… Це ж якось так буденно і сумно… А вона не така – ця Марійка. Вона чутлива і романтична, не попсована сучасним скептицизмом, але й характер є. Одне слово – біснувата… Я теж була трішки така колись… Здається, я почала її відчувати… От якби в мене був останній день, я б краще про щось таке помріяла, особливе, чудернацьке… Ну от чого б мені хотілося незвичайного? Думай, думай… ( Сміється ). В космос полетіти чи що? На обстеження кратерів місяця? ( Уявляє себе в скафандрі ). Теж мені Армстронг вишукався. Уау-у-у. Зорі, зорі, чорні дірки, білі карлики, і тюбики, тюбики, тюбики… Ні, це так незручно, мабуть, увесь час у скафандрі, і ще ця невагомість дратує, ні ступити по-людськи, ні пробігти, не кажучи вже про якісь інші земні радості… Інфантилізм це все, мила. Стоп, який космос? Це ж для них наукова фантастика – космос. Та й задоволення сумнівне… Думай, думай. От що б справді хотілося – поїхати до Парижу. Дивне місто, чарівне місто. І я б не розчарувалася, я б відчула його… Знаєш, Марійко, у мене одна знайома їздила туди, так каже: там сіро, похмуро, і взагалі, місто як місто, нічого особливого. Нічого вона не розуміє. Я їй перед від'їздом казала: "Міста як люди – кожен зі своїм характером. Є магічні, вічні міста. Потрапляєш туди – і вже одне повітря п'янить тебе, як закоханість. А є такі прилизані, причепурені, порядні – ідеш там, ніби якась бацила чи мікроба, тобто, мікроб у барокамері… А є взагалі такі, як-от хутір Нові Безрадичі. Хоч і "Нові", а все одно "Безрадичі".

  • Left Quote Icon

    Student Picture

  • Left Quote Icon

    Student Picture

  • Left Quote Icon

    Student Picture